Щеплення та інформацыя про сказ.

Сказ.

В нашій ветеринарній клініці, яка знаходиться в місті Київ, ви можете отримати детальну інформацію щодо такого небезпечного захворювання як сказ, а також і про інших хворобах тварин. У нас ви завжди зможете провести щорічну обов'язкову вакцинацію своєї тварини від сказу та інших інфекційних захворювань.

Загальні відомості, історія.

Сказ є найдавнішим захворюванням, люди дуже давно знайомі з ним, і опис його можна знайти починаючи з трьох тисячного року до нашої ери приблизно з єпохи першої писмености Вавілону, також відомості про сказ зустрічаються в індійських вєдах, папірусах Єгипту, і навіть у біблії є епізоди з цією хворобою. Сказ дуже поширений і реєструється на всіх континентах, крім Австралії і Антарктиди, левова частка захворювань припадає на Азію і Африку. На жаль, Україна є неблагополучною щодо сказу, і в Києві все частіше протягом останнього часу почали реєструвати спалахи цього захворювання. Ветеринарні лікарі у нашому місті дуже серйозно стали відноситься до цього захворювання, і якщо раніше деякі ветеринарні фахівці могли дозволити собі рекомендувати власникам домашніх тварин не проводити вакцинацію мотивуючи це тим що хвороба давно не реєструвалася в Києві, то зараз таких порад не отримаєш ні в одній професійній ветеринарній клініці.

Вакцина проти сказу була першою вакциною розробленої людством, її виготовив Луї Пастер (ще в 1885 році) методом пасажів вірусу на кроликах. Але незважаючи на те, що боротьба з цією хворобою ведеться сучасними методами, вже більше століття, хвороба не вдалося перемогти, хоч на профілактику виділяються мільйони доларів у всьому світі. Кожен практикуючий ветеринарний лікар, не залежно від того в якій ветеринарній клініці він працює, практично щодня проводить заходи профілактичного плану, це і вакцинації від сказу, і роз'яснювальна робота серед населення, виявлення потенційно хворих тварин та їх ізоляція... .

Але досі ми суттєво не просунулися в лікуванні з 1885 року. По суті лікувальних схем що дають хоч якісь видимі результати немає. Хвороба продовжує вбивати людей і тварин, лідируючи за рівнем смертності серед всіх відомих інфекцій, летальність серед хворих, що становить 100% ,не дивлячись ні на які старання лікарів.

Збудник сказу.

Ця хвороба викликається РНК вмістким вірусом, який належить до сімейства Rhabdoviridae, роду Lyssavirus. Колись вважали, що всі штами вірусу однотипні, потім розділили вірус на 2 сероварианта: міський і лісовий. Зараз його ще розділили на 4 серовари. Так само за епізоотичним властивостями (вірулентність, поширеність, видова приналежність господарів) вірус сказу поділяють на 5 типів.

Перший - агресивні штами з високою ступенем вірулентності, не великим інкубаційним періодом, при хворобі постійно утворюються тільця Бабеша—Негрі в клітинах мозку.

До другої групи відносять 3-ри варіанти: Уло-Фато виділений від собак в Африці. Вірус переносниками якого є летючі миші, і частіше хворіє велика рогата худоба. А тако ж вірус виділений від людей які померли на о. Трійці при епідемії в тисяча дев'ятсот двадцять дев'ятого року.

Третя група представлена вірусом собак і песців півночі Росії і Канади. У четверту та п'яту групи включені віруси людей, що розрізняються за своєю, вірулентності і клінічним проявам.

Як ми бачимо, вірус сказу багато ликий, і його можна різними способами розділити на групи і класи, але при усім своєму різноманітті будь-який з цих підвидів збудника призведе до невиліковною, смертельної хвороби. Своєчасне виявлення збудника у тварин ветеринарними лікарями, дає можливість якомога раніше почати профілактичні заходи і зупинити поширення хвороби.

Де береться сказ, і як справа доходить до хвороби (епізоотологія, епідеміологія)

Сказ є зоонозным захворюванням, це означає що ним хворіють як пацієнти ветеринарних лікарів (тварини) так і звичайних лікарів гуманної медицини (люди). При чому список тварин дуже великий, це практично всі теплокровні. Інфекція поширюється за рахунок слини хворої тварини або людини. Сказ зазвичай передається людині після укусів хворих тварин. Наприклад бродячі собаки і коти, за межами міста джерелом сказу у нас найчастіше стають лисиці, не рідкісні випадки зараження і від домашніх тварин коли власники забувають про необхідність регулярної вакцинації їх. Можливе зараження через контакт зі слиною хворої тварини, коли вона потрапляє на шкіру має подряпини або інші пошкодження, а також можливе зараження через слизові оболонки. Описані епізоди, коли люди заражалися після укусів зовні абсолютно здорових тварин, а клінічні ознаки у них почали виявлятися через багато часу після цього.

Окремою групою можна поставити кажанів Америки, основним джерелом сказу в США, Бразилії, Мексики... Вони здатні заражати не тільки через укус, але і аерогенним шляхом. Вірніше зараження відбувається не самими тваринами а за рахунок аерозолю їх посліду, в якому висока концентрація вірусу. На щастя в Україні (включно і Київ) данний метод поширення хвороби не актуальний.

Патогенності та інкубаційний період

Час інкубації сказу зазвичай 25-95 днів, але може коливатися від декількох діб до більш ніж одного року. Інкубаційний період менше, при укусі в добре іннервовані області, такі наприклад як лице. Також чим ближче укус до головного мозку тим швидше настає хвороба.

Вважається, що після укусу збудник сказу потрапляє в периферичні нервові закінчення, дуже важливо відразу ж обробити рану антисептиками з лужним середовищем, наприклад мильним розчином, це може запобігти хворобі не давши вірусу моживості потрапити в нервові волокна. Якщо всеж збудник потрапив в нервову тканину, він починає просувається в напрямку спинного і головного мозку зі швидкістю кілька міліметрів в день. Після попадання в центральну нервову систему, збудник поширився мозком, і нервовими шляхами проникає в слинні залози, там він активно розмножується і потрапляє в слину, заражаючи нових тварин. Таким чином, цикл триває.

Симптоми

Клінічна картина схожа у багатьох видів тварин, але більш детально вона описана ветеринарами у собак, на прикладі яких ми зараз і розглянемо цю хворобу. Після прихованого періоду інкубації, починається захворювання, розрізняють дві форми: буйну і тиху. У разі буйної форми, зазвичай є три симптоматичні фази: продромальна фаза, збудження і фаза паралічів. У більшості випадків тривалість хвороби від восьми до десяти днів, але часто загибель може статися вже на третій-четвертий день.

Перша - продромальна фаза (період передвісників) триває від дванадцяти годин до трьох діб. Початок зазвичай проявляється незначним розладом поведінки. Хворі стають млявими, апатичними, прагнуть сховатися в темне місце, усамітнитися, можуть відмовлятися виконувати команди господаря. Іноді тварини стає надмірно ласкавими, дикі лисиці можуть заходити у села, гратися з дітьми, дружелюбно зустрічати дорослих і домашніх тварин, намагається вилизувати їх. Поступово у хворих наростають занепокоєння і збудження. Тварина постійно лягає і схоплюється, гавкає без причини, надмірно реагує на світло, звуки і навіть найменший шелест або дотик можуть викликати сильну реакцію, виявляється задишка, збільшені зіниці. У воротах інфекції (в тому місці де вірус потрапив в організм) може з'являється сильний свербіж. З прогресом захворювання може з'являється збочений апетит. Тварина їсть неїстівні речі (каміння, дерева, пісок, металеві предмети та ін). У цій фазі хвороби починає з'являтися парез (не повний параліч м'язів глотки. Спостерігається утруднення при ковтанні (здається що собака чомусь вдавилась), у результаті цього процесу з'являється слинотеча, голос хрипкий і уривчастий , невпевнена хода, так само буває косоокість.

Друга - фаза збудження — триває до чотирьох днів. В цей час продовжують проявлятися описані вище симптоми, але сила прояву їх значно збільшується. Підвищується температура тіла до сорока одного градуса. Посилюється агресія, собака може вкусити без видимої причини людини ( у тому числі кидаються на своїх власників), продовжує поїдати неїстівні предмети, при спробах розгризти їх може ламати зуби, а іноді навіть нижню щелепу. Є така народна приказка: п'ять кілометрів для скаженої собаки не коло. Як раз в цей період хвороби собаки часто тікають зриваючись з повідця і тікають на значну відстань, за один день хвора собака може подолати десятки кілометрів, при цьому кусаючи і інфікуючи всіх хто трапляється на її шляху. Собаки кидаються без попередження, мовчки підбігають до жертви кусають її і тікають. Періоди збудження, тривалістю кілька годин, змінюються фазами пригнічення. З прогресом хвороби розвиваються паралічі. Найбільш виражена зміна голосу собаки, яка відбувається із-за паралічу м'язів гортані. Гавкіт стає хриплим, схожий на виття. Цей діагностичний симптом, характерний для цієї хвороби. У перспективі відбувається повний параліч нижньої щелепи, вона відвисає. Собака не здатна нічого ковтати із-за паралічу ковтальних м'язів. Рот постійно відкритий, язик наполовину випадає, відбувається рясне слинотеча. Прогресує косоокість.

Третя фаза — паралітична. Тривалість її від одного до чотирьох днів . Збільшується кількість паралізованих органів, крім нижньої щелепи уражаються тазові кінцівки і хвіст, сечовий міхур і товстий кишечник, пізніше в процес втягується мускулатура тулуба і грудних лап. Температура тіла в цю фазу хвороби в межах норми. При дослідженні крові спостерігається поліморфно-ядерний лейкоцитоз, знижується загальна кількість лейкоцитів, у сечі з'являється глюкоза концентрація якої сягає трьох відсотків. Ця фаза закінчується смертю.

Тиха або по іншому паралітична форма прояву сказу (поширена у собак, яких заразили лисиці) проявляється менш помітно, при ній збудження не значне або взагалі відсутня. При цьому тварини пригнічені, апатичні ховаються в затишному місці, намагаються уникнути сильних подразників. Агресії немає, але гіперсалівація (рясне слинотеча) є, так само спостерігається і утруднене ковтання. Часто люди не підозрюють про цю страшну хворобу (а іноді і не дуже досвідчені ветеринарні лікарі) бачачи таку картини намагаються видалити не існуючу кістку з горла, такі спроби природно призводять до зараження їх на сказ. Далі у собак, як і при буйній формі відбувається параліч нижньої щелепи, кінцівок і тулуба. Тривалість хвороби при цій формі звичайно два чотири дні.

Так само розрізняють абортивну форму, коли після початку хвороби, яка характеризується типовим перебігом, та усіма характерними симптомами настає одужання. Наступна форма що рідко зустрічається це реметуюча вона відрізняється від попередньої тим, що після тимчасового поліпшення тварина всерівно гине. Атипові форми при якій перебіг хвороби хронічний, симптоми не характерні для сказу (ознаки гастриту й ентериту - блювота, кривавий пронос, виснаження), тварина дуже сильно виснажується перед загибеллю.

У людей інкубаційний період триває в середньому від п'ятнадцяти діб до двох місяців. Як і у собак розрізняють три стадії буйної форми сказу, але на початку спостерігається фаза пригнічення ЦНС, тривалістю від декількох годин до двох днів. Далі слідує фаза збудження, галюцинацій і рухового занепокоєння триває від чотирьох днів до тижня. Ну і завершується хвороба стадією паралічів, від початку якої і до смерті як правило, проходить два три дні.

Спочатку в місці проникнення інфекції з'являється тупий ниючий біль, що не припиняється і після загоєння рани. Настрій людини стає поганим, можливо порушення сну. Потім з'являються галюцинації які мають агресивно-страхітливий характер. Слідом за відносно коротким періодом депресії з'являється рухове збудження, посилюється дихання здається що "мало повітря", спостерігається збудження, встревоженость. Потім розвиваються судоми, насамперед глотки. Навіть при вигляді води або звуках води, що ллється у хворого відбуваються рефлекторні спазми ковтальної мускулатури, що викликають сильний дискомфорт і роблять неможливим пиття і приймання їжі. Надалі розвивається стійка водобоязнь (гідрофобія). Всі види чутливості: зорова, звукова, тактильна дуже загострюються, будь-які подразнення (невеликий потік повітря, дотик до тіла хворого, яскраве світло, сильні звуки) призводять до судом і до спазмів ковтальної мускулатури. Починаючи з другого дня хвороби, мова стає незв'язним, галюцинації посилюються, хворий кидається, намагається кудись втекти. З розвитком хвороби судоми частішають спостерігається гіперсалівація. Далі з'являються паралічі кінцівок, від паралічу серця хворий гине.

Діагностика сказу

Діагноз сказ не завжди ставиться легко, тому що на ранніх стадіях сказ можна сплутати з іншими хворобами, банальний ларингіт, стоматит або деякі інші інфекції дають схожу картину. Але при найменшій підозрі на сказ ветеринарний лікар не має права приймати тварину, і зобов'язаний відправити її в спеціалізовану установу (в Києві це центр по боротьбі зі сказом, який знаходиться за адресою вул. Волинська 12). Дуже важливо для діагностики цього захворювання знати анамнез, чи були укуси тварин, цей фактор звичайно дуже допомагає в постановці діагнозу людини, але ветлікаря для тварин не дуже. Навіть коли власник собачки або кішечки сто відсотків впевнений що його вихованця ніхто не кусав, це на жаль не завжди відповідає правді. Часто симптоми сказу у людей відрізняються від симптомів енцефалітів іншої етіології це дуже сильно ускладнює діагностику. Найбільш тачна діагностика посмертна, це в першу чергу дослідження зрізів мозку на наявність тілець Бабеша-Негрі, біопроба на білих лабораторних мишах, серологічні та патологоанатомічні методи діагностики використовуються в комплексній діагностиці.

Лікування та профілактика сказу.

Ефективним лікуванням по суті можна назвати лише, профілактичні заходи у людей (проводиться активна і пасивна імунізація, а також місцеві обробки місць укусу), ветеринарам лікувальні процедури для хворих тварин заборонені (але обов'язкова профілактична вакцинація всіх домашніх кішок і собак, а також інших тварин у передбачених законом випадках). Лікування людей у яких з'явилися ознаки захворювання не ефективно, і такі люди як правило приречені. Більшість пацієнтів зі сказом помирають протягом декількох днів, навіть з використанням сучасних методів медичної допомоги у відділеннях інтенсивної терапії. Особи, які вижили після контакту з цим вірусом були вакциновані проти сказу до появи симптомів хвороби, вакцинація є визначальним фактором для виживання. Сказ при захворюванні завжди закінчується смертельним результатом, але майже завжди цього можна уникнути, використовуючи відповідну профілактику до або після контакту з можливим носієм інфекції.

Тому дуже важливо своєчасне звернення до травмпункту з найменшою підозрою на інфікування вас або у ветеринарну клініку якщо є підозра щодо ваших тварин. Для власників тварин хотілося б порекомендувати не забувати, про необхідність проведення обов'язкової щорічного щеплення. До речі в нашій ветклініці ви можете викликати ветеринарного лікаря для проведення вакцинації на дому

Всі люди, покусані, подряпані, ослюнені будь-яким тваринам, навіть зовні здоровим, вважаються можливо заражені сказом. У цьому випадку дуже важливо відразу ж звернеться до лікаря, який обробить рану, і проведе роз'яснювальну роботу щодо подальших дій. Якщо можливості звернення в спец установа відразу ж після укусу немає, потрібно самостійно обробити рану, пам'ятайте, що цим можна попередити розвиток інфекції і в 90% випадків цього заходу може бути достатньо для профілактики хвороби.

Місцеві обробки ефективні лише відразу ж після укусу максимум часу повинно пройти не більше години. Перед обробкою необхідно почекати що б з рани витекло трохи крові, яка винесе з організму і частину вірусу, після цього рану рекомендується рясно промити водою з милом (вірус вкрай чутливий до лугів і навіть така слабка луг як господарське мило ефективно вбиває його) мити треба досить інтенсивно, хвилин десять. Після цього рану обробляють спиртом, настойкою або водним розчином йоду і накладають пов'язку. Промивати рану слід обережно, щоб уникнути подальшого пошкодження тканин.

Якщо людину вкусила домашня тварина, державна ветеринарна служба зобов'язана проводити спостереження за нею, а власник тварини зобов'язаний надавати цю тварину ветеринарним лікарям регулярно для контролю його стану здоров'я. Як вже згадувалося не одноразово, хворі на сказ довго не живуть, тому відповідно до законодавства України ветеринарна служба спостерігає за твариною протягом 10ти днів. Якщо по закінченні цього терміну вона залишається жити і у неї немає проявів хвороби, спостереження в такому випадку припиняється. У випадки загибелі для дослідження в лабораторію відправляють свіжий труп або голову (від великих тварин).

У підсумку хотілося нагадати просту істину, найефективніший спосіб боротьби зі сказом , це поголовна регулярна вакцинація домашніх тварин, щеплення та регулювання чисельності бродячих і диких тварин. Я думаю що вам це підтвердять у будь-якій ветеринарній клініці і не тільки в Києві, кожен ветеринарний лікар в світі зацікавлений в максимально можливій ліквідації цієї хвороби.

;